9 вересня 1944 р.у м.Люблін була підписана міждержавна угода між УРСР і Польським комітетом національного визволення про евакуацію українського населення. Люди залишились без рідної домівки, землі та майна. Хоча тодішні правителі називали це примусове виселення “добровільною евакуацією”, важко уявити, щоб 700 тисяч українців, споконвічно корінних мешканців цих країв – чомусь раптом поголовно захотіли покинути рідні оселі, святині, могили предків і добровільно їхати до “більшовицького раю”.

Минуло 77 років з того часу, як два тоталітарних режими розпоряджались долями людей. Але ще досі ця трагедія відгукується болем у душі, так як депортація не лише відривала людей від рідної землі, а і супроводжувалась репресіями, до її завершення загинуло близько 20 тисяч людей.

На вшануванні пам’яті трагедії відбувся молебень, спогади людей, які пережили депортацію. З привітальним словом виступила начальник управління культури і мистецтв Тернопільської міської ради Світлана Козелко.

Лемківським гімном “Гори наши”, який прозвучав у виконанні Заслуженого працівника культури України, викладача нашої школи Надії Кулик, розпочався мітинг-реквієм.

На завершення урочистостей Надія Кулик також виконала старовинну лемківську пісню “Ой, верше мій, верше”.